Збираю і не виберу слова.
Вони з душі моєї проростають.
Часом здається, зовсім їх не знаю,
А рідні вже...
Слухняно так лягають
На білий аркуш, наче на чоло.
Найперша думка на дитячий лобик.
Новонародженим словам
Ще треба гарту.
Мов діти- перші кроки навмання.
Від нас залежить:
Будуть вони варті
Життя твого, чи буде все брехня.
Вже день ковтнув буденність небокраю,
В душі моїй стихає музика нова.
І, засинаючи в обіймах слова, знаю,
Відвертіших обіймів не бува.
Художник — Тамара Гордова